1 жовтня - Міжнародний день людей похилого віку
14 грудня 1990 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 1 жовтня Міжнародним днем людей похилого віку
Україна, як повноправний член ООН, підтримала зазначену ініціативу та долучилась до відзначення з 1991 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 року № 1066 «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку», в Україні свято відзначається на державному рівні.
У цей день у світі говорять про проведені активні дії щодо захисту інтересів людей похилого віку, створення для них сприятливих умов життя, про невирішене у цій сфері. ООН закликає країни привернути увагу до негативних стереотипів і хибних уявлень про людей похилого віку та старіння та позбутися їх, а також надати літнім людям можливість реалізувати свій потенціал, при цьому не втративши взаємозв’язок поколінь.
В Україні щороку стає ще більше заходів та ініціатив для якомога більшої соціалізації громадян похилого віку. Все частіше літні люди самі стають ініціаторами нових зрушень: започатковують університети третього віку, проводять зустрічі та змагання, створюють вільні простори. Багато з них знаходить себе у нових вподобаннях та хоббі: вишивка, фотомистецтво, малювання, літературні вечори… і кілька останніх років – плетіння сіток, кікімор, шиття прапорів.
Цьогоріч ООН визначило загальною темою Міжнародного дня людей - «Стійкість людей похилого віку у світі, що змінюється».
Наші жінки та чоловіки поважного віку найстійкіші у всьому світі. На їх долю випали важкі випробування, вони пережили жахи тоталітаризму, голодоморів, роки Другої світової війни, репресій і знову війна. Вони проходять все з гідністю, мудрістю й безмежною любов’ю та смутком в очах, завжди готові підтримати й допомогти. Старші люди зберегли для нас національні традиції, любити й берегти свою землю, з честю зустрічати всі виклики життя та проходити їх.
Безпосередньо в Нью-Йорку буде обговорюватися тема: «Стійкість і внесок літніх жінок». І це теж про наших пані. Чи хіба можливо ще десь у світі знайти поважних жінок, які мітлою виженуть окупанта з подвір’я, проклянуть загарбника (бо всі у нас тут відьми), баночкою з улюбленою консервацією зіб’ють дрон, нав’яжуть сотню теплесеньких шкарпеток та шапок для захисників, їх же нагодують та обігріють. Ніде – лише в Україні!
Наші чоловіки навіть у поважному віці готові стати до зброї, поділитися з молоддю своїми вміннями й навичками, порадити якою дорогою кращі їхати й через яке болото, і в якому напрямку вони відправили російські війська.
Наші люди похилого віку неймовірні, знаючи, через які складнощі їм доведеться пройти, не звертають зі шляху, а продовжують його, гідно долаючи всі перешкоди. Мешканці окупованих територій місяцями чекали на наших захисників і зараз у кожній хаті їх зустрічають із батьківським теплом та вдячністю.
