A A A K K K
для людей із порушенням зору
Світлодарська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області
Донецька область, Бахмутський район

Спогади воїнів до 80-річчя створення Української повстанської армії

Дата: 14.10.2022 09:40
Кількість переглядів: 337

14 жовтня ми відзначаємо 80-річчя створення Української повстанської армії. Щоб вшанувати сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА, Український інститут національної пам'яті розпочав інформаційну кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».

До 80-річчя створення Української повстанської армії, пропонуємо ознайомитись зі спогадами воїнів.

Більше про тих, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, можна почути у відеопроєкті «Голоси УПА» на сторінці Українського інституту національної пам'яті.

 

Роман Йосипович Шухевич («Тарас Чупринка») (1907–1950)генерал-хорунжий, Головнокомандувач УПА.

Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію в 1943-му, в 36 років. До того, як повністю зануритися в національно-визвольну боротьбу та піти в підпілля, він мав успішний рекламний бізнес (детальніше про це можна почитати тут).

Сім років Роман Шухевич очолював УПА – і тоді, коли повстанці воювали на два фронти, з німцями та радянськими військами, і після того, як фронт посунувся на Захід, й в української державності залишився один давній ворог – сталінський режим, який під вивіскою Радянського Союзу будував імперію нового типу.

У листопаді 1943-го з участю Шухевича відбулася Конференція поневолених народів, покликана сформувати основу для антирадянської боротьби народів СРСР. А в липні 1944 року головнокомандувач УПА також очолив Генеральний секретаріат – виконавчий орган Української головної визвольної ради, яка була підпільним парламентом України, що воювала за свою незалежність і державність. Саме Шухевич вирішував стратегічні та організаційні питання діяльності структур УГВР. А запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою визвольної боротьби 1940–1950 років.

Загинув командир 5 березня 1950-го в бою із загоном радянських спецслужб (детальніше тут).

«Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!», – казав Роман Шухевич (псевдо «Тарас Чупринка»), головнокомандувач та генерал-хорунжий Української повстанської армії. А ще був переконаний, що «нова українська генерація… довершить те, що нам не суджено було довершити».

 

Василь Степанович Кук («Василь», «Юрко», «Леміш», «Медвідь») (1913–2007) - український військовий діяч, генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА з 1950 до 1954 року. 

«Споглядаючи з дня сьогоднішнього ті події, я дивуюсь і захоплююсь масштабами державотворчої роботи українського народу. Якщо ви з цим народом дружите — то отримаєте все», – казав останній головнокомандувач УПА Василь Кук уже після відновлення Україною незалежності.

Василь Кук прийняв командування Українською повстанською армією після вбивства Романа Шухевича в 1950 році. Йому ще не було 30. На той момент завершився процес демобілізації бойових підрозділів УПА та її перехід у мережу збройного підпілля, головним завданням якого був захист населення від репресій комуністичного режиму і пропаганда визвольних ідей.

Василь Кук був досвідченим конспіратором, здібним організатором і тактиком та мав неабиякий досвід ведення підпільної боротьби. Саме під керівництвом Кука під час Другої світової війни формувалися похідні групи, які мали створити українське самоуправління на окупованих нацистами територіях. У складі такої групи він діяв у Дніпропетровську, деякий час у Києві.

Василь Кук очолював визвольний рух до 1954-го, поки його не захопили в полон радянські спецслужби. Після 6-річного ув’язнення жив у Києві під постійним наглядом КГБ.

Після захоплення в полон Кука збройна боротьба повстанців тривала до початку 1960-х, хоча переважно у формі спротиву окремих боївок.

 

Катерина Зарицька («Монета», «Маня», «Орися», «Калина») (1914–1986) -  зв'язкова Романа Шухевича, організатор і керівник Українського Червоного Хреста.

 

Дарія Гусяк – «Дарка», «Нуся» (1928–2022) – зв’язкова Романа Шухевича.

«Я чула, як люди кричать там (на допиті, – ред.) – жахливі крики були. А я ні одного звуку не видала. Як вони мене зачали бити, я почала молитися. І це надало мені такої сили. І до кінця – скільки вони силу примінювали – я звуку не видавала. Жодного звуку. І вони мене в один час навіть питали, чи не займалась йогами. Вони думали, що я щось примінюю, якісь такі особливі засоби», – Дарія Гусяк («Дарка», «Нуся») – зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, активістка ОУН. Кавалер ордена княгині Ольги III ступеня.

Народилася Дарія Гусяк 4 лютого 1924 року в Трускавці на Львівщині. Її родина була з покоління Українських січових стрільців. Батько працював у «Просвіті», був головою товариства «Сільський господар», яке допомагало селянам. Він став першою жертвою радянської влади в родині – його репресували, подальша доля невідома.

До підпілля Дарію залучив двоюрідний брат Роман Різняк. Вона допомагала передавати повідомлення, організовувати зустрічі.

У 1947 році Дарія з матір’ю повністю пішли у підпілля. Дарці ще 3 роки вдавалося допомагати головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу. Організовувала хати-криївки, опікувалася його здоров’ям. Це було життя в постійній конспірації. В одному з останніх інтерв’ю Дарія Гусяк розповіла, що не раз почувалася «зацькованою твариною». Постійно мусила оглядатися й бути готовою будь-якої миті вкоротити собі віку.

26-річну Дарію арештували у березні 1950-го. Скористатися пістолетом не встигла. Далі були допити, побої, катування і 25 років ув’язнення. Вона відбула увесь термін і вийшла на волю в 51 рік.

Після звільнення у 1975 році радянська влада не дозволила Дарії Гусяк повернутись на рідну Львівщину. Вона довгий час жила на Хмельниччині. Заробляла на життя шиттям. У 1995-му оселилася у Львові, де й жила до останніх днів. Померла в серпні 2022 року.

 

Дмитро Верхоляк – «Дуб» (1928–2016) – фельдшер УПА, співробітник Служби безпеки ОУН.

 

Олександра (Леся) Томич-Паєвська – «Орися», «М-35» (1908–1953) – координаторка діяльності Окружних Проводів ОУН-УПА Буковини й Гуцульщини, референтка пропаганди Окружного проводу ОУН.

 

Мандик Хасман – «Малий» (1929–2013) – фірман-візник сотенних УПА

 

Марія Нагірна (Мокрій) (1924–2019) – зв’язкова, медсестра в УПА.

 

Любов Погонюк (Піддубій) – «Сумна» (нар. 1930) – зв’язкова УПА.

 

Іван Гончарук (1925–1988) – останній повстанець, страчений комуністичним  режимом.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь