5 грудня – Міжнародний день волонтера
Міжнародний день добровольців в ім'я економічного і соціального розвитку було проголошено рішенням 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1985 року на знак визнання важливої ролі добровольчих та інших організацій у соціальному й економічному розвитку суспільства.
Насправді, добровольчий або волонтерський рух виник трохи більше ніж за століття до рішення ООН. У 1859 році швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюман, вражений кривавими наслідками битви при Сольфоріно, вирішив написати книгу про свої переживання. У книзі була розвинута ідея про те, що в майбутньому повинна існувати нейтральна організація для надання допомоги пораненим солдатам. Це ідея стала ґрунтовною при створенні Червоного Хреста – організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. 17 лютого 1863 року зараз вважається датою заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста, а принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерські організації в усьому світі.
У країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XIX ст. як рух «дружніх візитерів», сестер милосердя, самаритян, місіонерів. В 20-ті роки XX сторіччя з’являються перші міжнародні робочі табори добровольців, європейські служби добровільної праці.
У Парижі 14 вересня 1990 року на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна декларація волонтерів. Відповідно до якої волонтерська діяльність становить фундамент громадянського суспільства, привносячи в життя людей потребу в мирі, свободі, безпеці та справедливості.
У середині 19 століття розпочався розвиток волонтерського руку в Україні. У той час створювались різноманітні громадські організації, що опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Волонтери також навчали грамоті (особливо на західноукраїнських землях), створювали підрозділи Товариства тверезості та опікувались будинками для безхатченків.
У 1868 році у Львові запрацювала культурно-освітянська організація товариство «Просвіта», у 1894 - руханкове і тіловиховне товариство «Сокіл», а у 1900 - ідеологічне товариство «Січ». У 1912 також за Збручем почав діяти «Пласт» - скаутський рух, який виховав не одне покоління волонтерів, пропагує ідеологію добровільної помочі.
У 1914 році, після створення добровольчого легіону Українських Січових Стрільців, місцеве населення частково взяло на себе витрати пов’язані із його забезпеченням.
В Україні також активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької, російсько-японської та Першої світової війн. На західноукраїнських землях від самого початку Першої світової війни рух розпочав запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних. А 1918 року він офіційно оформився саме в Україні під назвою «Товариство Червоного Хреста України».
У 1915 році львівське жіноцтво утворило «Українську самаритянську поміч» (УСП) для медичної допомоги пораненим солдатам та жителям. «Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помічниці», - згадувала секретар товариства Ірина Домбчевська.
Але з встановленням радянської влади всі волонтерські рухи фактично згортаються і починають відновлюватись лише з кінця 80-х років минулого століття.
Активним початком відновлення активного волонтерського руху вважається 1992 рік, коли створюється служба «Телефон довіри», в якій працювали виключно волонтери. Згодом виникають організації, що реалізовують різні соціальні проекти допомоги важкохворим, багатодітним сім’ям, одиноким людям похилого віку, інвалідам. Активно розвивається напрям боротьби з розповсюдженням СНІДу та допомоги наркозалежним.
У перші роки незалежності ефективно працюють напрями волонтерства під егідою релігійних організацій, особливо протестантських церков.
У травні 1998 року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми, «Ініціатива з роботи на добровільних засадах». Головною метою програми є відновлення руху волонтерів у згаданих країнах як запоруки громадського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямованої на розв’язання конкретних проблем.
В Україні на законодавчому рівні волонтерство як діяльність вперше було визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2020 року № 1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» (втратила чинність у 2011 році). Зазначеним документом було визначено, що волонтерська діяльність волонтерська діяльність ґрунтується на таких засадах: добровільність та доброчинність; законність; гуманність та гідність; спільність інтересів і рівність прав її учасників; гласність; відповідальність; конфіденційність.
Наступним кроком держави у визнанні волонтерської діяльності стало прийняття у 2011 році Закону України «Про волонтерську діяльність» (зі змінами). Ним, зокрема, визначено, що волонтерська діяльність – це добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Також були окреслені основні засади та напрямки такої діяльності.
У 2015 році Постановою Кабінету Міністрів України № 556 було затверджено Порядок надання волонтерської допомоги за окремими напрямами волонтерської діяльності.
Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Найбільше українців ставало активними волонтерами під час Студентської революції, Помаранчевої революції. Із 2013 року український волонтерський рух отримав нові напрямки діяльності під час Революції Гідності, анексії Криму та російсько-української війни.
Саме завдяки багатотисячній армії волонтерів Україна змогла відстояти свій європейський вибір, зупинити агресію росії у 2014 році. Боротьба з пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19 стала ще одним викликом, впоратися з яким було б неможливо без волонтерської допомоги та підтримки.
З 24 лютого волонтерський рух в Україні не просто посилився, а й набув міжнародних масштабів. Тисячі українців, які вимушено виїхали з території України, почали допомагати не лише своїм співвітчизникам, а й формувати волонтерську допомогу для військовослужбовців та цивільних, що постраждали внаслідок російської агресії. За роки російсько-української війни майже кожен громадянин України став волонтером, роблячи все можливе для нашої Перемоги.
