16 березня - роковини знищення росіянами Маріупольського драмтеатру
Маріупольський драмтеатр будували протягом 1956–1960 років за типовим проєктом українських архітекторів Олександри Крилової та Олега Малишенка. Перших гдядачів театр прийняв 2 листопада 1960 року. Перелік п’єс, акторів, режисерів - це те, що знали маріупольці та гості міста.
Центр культурного життя, місце відпочинку, зустрічей – таким був театр для більшості містян.
Пагорб, на якому завжди був сквер; з кінця ХІХ сторіччя й до приходу комуністів храм Святої Марії Магдалини, при якому був невеличний цвинтар, де у 1920 році у братській могилі ховали червоноармійців, що загинули в боях з денікінцями; у роки Другої світової війни - 160 могил військових вермахту, які було знищено за наказом радянської влади; знову сквер, а потім вже храм Мельпомени, пам’ятка архітектури – це знали краєзнавці, дослідники, і ті, хто цікавився історією власного міста.
Так було до 16 березня 2022 року…
Маріупольський драмтеатр - це місце однієї з найстрашніших трагедій російсько-української війни, свідок чергового жорстокого злочину російського режиму проти цивільного населення України, вбивства сотень мирних громадян, про яке в одну мить дізнався увесь світ.
Маріупольський драмтеатр – це і наш біль, і наша пам’ять.
16 березня 2022 року, це був 21-й день безперервного знищення російськими військами Маріуполя. Окупанти вкотре застосували авіабомби по мирному населенню. Саме в цей день, близько 10 години ранку, російський літак бомбардував Маріупольський драматичний театр, в якому ховалось від бомб понад 1000 людей - жінки, діти, старі, евакуйовані із пологового будинку вагітні жінки та породіллі з немовлятами.
З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України у стінах театру знайшли прихисток сотні маріупольців, які намагалися сховатися від постійних російських ракетних та авіаударів, деякі з них вже не мали свого житла. Театр був центром розподілу їжі, води й отримання важливої інформації, а також визначеним пунктом збору для майбутньої евакуації.
Відповідно до інформації з розслідування, яке проводила Міжнародна організація Amnesty International із 24 лютого до 4 березня його використовували як укриття близько сотні людей. Це були переважно чинні та колишні працівники театру, їхні родини, а також люди, які шукали укриття від обстрілів, що не припинялися у місті з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України.
5 березня різко зросла кількість людей, які переховувалися в театрі, бо містом поширилася новина, що 5-го числа буде створений «офіційний» гуманітарний коридор, через який люди зможуть виїхати з міста. Коли очікуваної евакуації не відбулося, кілька сотень людей вирішили залишитися в театрі.
З 5 по 14 березня, із наближенням вуличних боїв, до театру прибувало все більше людей. 14 березня кількість людей у театрі дещо зменшилася, а 15 березня різко впала завдяки неофіційним «гуманітарним колонам» на підконтрольну росії територію. Під час бомбардування в театрі та поруч із ним все ще перебували сотні цивільних, тривала евакуація.
У той же час, одна із свідків російських злочинів через кілька днів після трагедії розповіла, що «ми першу ніч, коли приїхали (це було 8 березня), ми стояли на ногах. Прилягти ніде було. За два дні до обстрілу в театрі був перепис людей. І нам сказали, що в цілому людей там набралося 1200 людей. Але ми думаємо, що було більше насправді. Тому що до нас завозили породіль з пологового будинку. Його розбомбили, і вагітних, і матусь з новонародженими перевезли до нас в театр».
На супутникових знімках було зафіксовано надпис «ДЕТИ» - великими білими літерами з обох боків театру. Саме російською, щоб ті, хто дивився на це місце згори, розумів, що там цивільні, там діти. Однак це не вберегло, не зупинило того, хто холоднокровно віддав наказ, хто виконав його та скинув бомби.
Міжнародна організація Amnesty International після розслідування дійшла висновку, що російські військові 16 березня свідомо завдали удару по драмтеатру в Маріуполі: знали, що там переховуються люди, але пішли на воєнний злочин. Російська тактична авіація, швидше за все, скинула на театр дві 500-кілограмові бомби. «Присутність цивільних, яку було легко визначити, а також відсутність значних військових сил на території вказує на те, що російські сили найімовірніше навмисне цілилися в театр, знаючи, що це цивільний об'єкт, – це становить воєнний злочин».
До цього часу неможливо встановити точну чисельність загиблих під час авіаудару по будівлі Маріупольського драматичного театру. Маріупольська міська рада заявляла про щонайменше 300 загиблих, видання Associated Press, з посиланням на свідків події, стверджувало про близько 600 жертв серед цивільного населення. Серед загиблих були і евакуйовані із пологового будинку МТМО «Здоров'я матері і дитини» вагітні жінки та породіллі з немовлятами.
російська окупаційна влада Маріуполя намагається всіляко приховати наслідки своїх злочинів. 22 грудня було розпочато демонтаж частин театру, які були найбільше пошкоджені під час авіаудару. На даний час будівля фактично знищена
Цього ж дня, 16 березня 2022 року, російські війська завдали цілеспрямованого авіаудару по маріупольському плавальному басейну «Нептун», де на той час так само перебували виключно цивільні, у тому числі вагітні жінки та жінки з дітьми.
Також російська армія з Градів обстріляла автомобільну колону, що йшла з Маріуполя на Запоріжжя. Серед 5 поранених була 1 дитина.
росія не залишила жодного шансу людям на життя у мирі та спокої, від неї неможливо ні сховатися, ні втекти, можливо лише боротися та Перемагати.
Можливо зруйнувати стіни, але неможливо зруйнувати пам’ять, можливо вбити людей, але неможливо їх зупинити у боротьбі за свободу.
