1 травня – Міжнародний день праці
Міжнародний день праці або Міжнародний день солідарності трудящих - свято, що відзначається 1 травня або у перший понеділок травня у понад 140 країнах світу. У деяких країнах День праці відзначається в інші дні, відповідно до місцевих традицій та рішень.
У 1877 році в США відбулися страйки робітників, в яких брали участь десятки тисяч залізничників і металургів. Протести були придушені владою. На початку 1880-х років робітники відновили проведення мирних страйків. Їх головною причиною була мізерна заробітна плата, а також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах збільшення тривалості робочого дня, яка іноді досягала 15-20 годин на день, вимога його скорочення стала визначальною.
У 1886 році кількість робітників, що безпосередньо брали участь у боротьбі за 8-годинний робочий день, досягла 500 тисяч. Центром руху за скорочення робочого дня був Чикаго. 1 травня того року до протестів трудівників Чикаго приєдналися робітники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілвокі, Цинциннаті, Пітсбурга, Детройта тощо. Проте демонстрацію зірвали працедавці та представники влади. Цей день став визначальним у боротьбі за 8-годинний робочий день.
4 травня 1886 року в Чикаго спалахнули заворушення, коли поліція спробувала звільнити площу Хеймаркет від страйкарів, в результаті загинуло семеро поліцейських і четверо цивільних, десятки інших були поранені. Вісім чоловіків були визнані винними у вбивствах і засуджені до страти на шибениці після несправедливого суду. Пізніше трьом із них замінили смертний вирок на 15 років каторги, інших стратили 11 листопада 1887 року.
У 1888 році з'їзд Американської федерації праці у Сент-Луїсі оголосив 1 травня Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників.
У 1889 році Міжнародна федерація соціалістичних груп і профспілок оголосила 1 травня днем підтримки трудящих, в пам'ять про Геймаркетський бунт у Чикаго 1886 року.
14 липня 1889 року на I конгресі II Інтернаціоналу у Парижі, після доповіді американських делегатів про робітничий рух у США, було ухвалене рішення про організацію «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах і містах в один визначений день маси трудівників вийдуть на вулиці з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин».
Днем для проведення демонстрації було обрано 1 травня. Таким чином, у 1890 році Міжнародний день солідарності трудящих уперше відзначили в багатьох країнах світу (зокрема, в Галичині) — масовими мітингами, демонстраціями та страйками. У Відні, Празі, Кракові, Львові, Будапешті та багатьох інших містах Європи й Америки першотравневі заходи пройшли спокійно, у Парижі, Мілані, Турині дійшло до сутичок з поліцією та сотень заарештованих, а в Барселоні від жандармського обстрілу робітничої маніфестації загинули демонстранти.
З середини 1890-х років на травневих демонстраціях почали проголошуватися вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.
В Європі 1 травня історично асоціювалося з сільськими язичницькими святами на честь повернення весни, але первісне значення дня поступово було замінено сучасним асоціюванням із робітничим рухом.
радянський союз підтримав проведення Міжнародного дня солідарності трудящих, адже вважали, що воно спонукатиме робітників Європи та Сполучених Штатів об’єднатися проти капіталізму.
1 травня у радянському союзі та країнах Східного блоку стало одним із основних свят - з гучними парадами, включно з парадом на красній площі в москві під головуванням вищих урядовців і функціонерів компартії. Влада совєтов використовувала його для поширення своєї пропаганди. Першотравневі демонстрації набували офіціозно-політичного характеру.
З розпадом радянського союзу та падінням комуністичних урядів у Східній Європі наприкінці 20 століття масштабні святкування Першого травня в цьому регіоні втратили свою важливість.
Однак у десятках країн світу Перше травня визнали державним святом і його продовжують відзначати пікніками та вечірками, одночасно воно слугує приводом для демонстрацій і мітингів на підтримку трудящих. Так, 1 травня офіційно відзначають як національне свято у майже 90 країнах світу. В Україні День робітничої солідарності вперше відзначили у Львові - 1890 року. Перша на українських землях робітнича маніфестація-«маївка» за права трудівників відбулася у Львові, головному місті Східної Галичиниі столиці коронного краю Галичини й Лодомерії. Її організаторами стали польські, єврейські та українські активісти робітничих спільнот Львова: слюсарі, столяри, бляхарі, друкарі, щіткарі, кравці, шевці та інші люди фізичної праці.
Збори відбувалися на подвір'ї львівської Ратуші. Кількість учасників сягала 2 (за даними поліції) або й 4 (за підрахунками організаторів) тисяч людей. Рівно о 10 годині ранку збори було офіційно відкрито.
Збори ухвалили кілька принципових вимог: 8-годинний робочий день для дорослих і 6-годинний – для працівників віком 14-18 років; ліквідація нічної праці жінок; заборона праці дітей до 14 років; загальне виборче право; створення робітничого допомогового товариства (на випадок стихійного безробіття) та інші.
На схід від Збруча вперше відзначали свято робітників у 1900 році. День Праці також був державним святом і неробочим днем в Українській Народній Республіці. У 2017 році Верховна Рада України внесла зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких «День міжнародної солідарності трудящих» було перейменовано на «День праці».
Міжнародне відзначення Дня праці стало можливим саме завдяки об’єднанням працівників у боротьбі за свої права, наполегливій роботі профспілок. Це день не лише про здобутки та пам’ять про події минулого, а й нагадування про роботу, яка нас очікує. Відзначення цього дня стирає кордони та збагачує людський досвід.
