15 травня – Міжнародний день сім’ї
У 1980-х роках Організація Об'єднаних Націй почала приділяти увагу питанням, пов'язаним з проблемами та потребами сім'ї, а також шляхам ефективного їх задоволення. У резолюції від 9 грудня 1989 року № 44/82 Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний рік сім’ї.
А у 1993 році Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію (A/RES/47/237 ), відповідно до якої, щорічно 15 травня відзначається Міжнародний день сім’ї. Він спрямований на підвищення обізнаності суспільства з питань, що стосуються сім’ї, а також розширення знань про соціальні, економічні та демографічні процеси, що впливають на родини.
25 вересня 2015 року 193 країни-члени Організації Об’єднаних Націй одноголосно прийняли Цілі сталого розвитку - набір із 17 цілей, спрямованих на усунення бідності, дискримінації, жорстокого поводження та смертей, яким можна запобігти, вирішення проблеми руйнування навколишнього середовища тощо. Сім’я та родинні відносини є важливим елементами задля їх досягнення.
Наприкінці 2022 року населення світу досягло восьми мільярдів людей. Генеральний Секретар ООН охарактеризував це як «віху в розвитку людства», що ілюструє значні досягнення в галузі охорони здоров’я та збільшення тривалості людського життя. Очікувана тривалість життя при народженні досягла у 2019 році 72,8 років, що на 9 років більше, ніж у 1990-му.
Зростання чисельності населення продовжується, хоча й сповільнюється. Очікується, що у 2050 році кількість населення світу складе 9,8 мільярда людей, а в 2100 році - 11,2 мільярда.
У 2023 році Міжнародний день сім’ї відзначається з метою підвищення обізнаності про вплив демографічних тенденцій на сім’ї.
Демографічні зміни є однією з найважливіших мегатенденцій, що впливають на наш світ, життя та добробут сімей у всьому світі. Демографічні тенденції здебільшого формуються моделями народжуваності та смертності. Зменшення рівня народжуваності приносить користь сім’ям, оскільки вони мають більше можливостей інвестувати в здоров’я та освіту своїх дітей, що, у свою чергу, сприяє зменшенню бідності та кращому соціально-економічному розвитку.
Дослідження показують, що зниження народжуваності також збільшує участь жінок у праці. З іншого боку, все більше і більше країн почали відчувати скорочення населення. Зараз дві третини населення планети проживає в країнах чи регіонах, де народжуваність нижче 2,1 народження на 1 жінку. Згідно з останніми опитуваннями, у кількох країнах з низькою народжуваністю багато жінок народжують менше дітей, ніж хотіли б. Жінки стикаються з багатьма проблемами, зокрема: високі витрати на догляд за дітьми, досягнення балансу між роботою та сім’єю, нерівний розподіл обов’язків щодо побутових питань та догляду за літніми батьками. Вирішення проблемних питань є важливим задля надання можливості людям мати ту кількість дітей, яку вони бажають.
Крім того, низькі показники народжуваності безпосередньо впливають на рівень зайнятості населення, можливість забезпечення робочих місць, зміну соціальної та гендерної структури суспільства.
Серед основних демографічних тенденцій, які впливають на розвиток та розбудову сімейних відносин є:
- моделі спільного життя, де починає збільшуватися частка сімей, які живуть разом без шлюбу; збільшення кількості розлучень, у тому числі пов’язаних із запобіганням різним формам домашнього насилля та необхідністю забезпечення більшої незалежності жінок, які можуть підтримувати себе фінансово незалежно від шлюбу.
- підвищення здатності людей похилого віку самостійно справлятися з фінансовими витратами на життя, а також спостерігається загальна тенденція покращення соціальних норм та умов для здорового старіння та незалежного життя. Згідно з прогнозами, до 2030 року майже 12 відсотків населення світу буде віком 65 років і старше. До 2050 року середня тривалість життя в усьому світі досягне приблизно 77,2 років. Прогнозується, що загальна кількість населення віком від 65 років і старше зросте з 10 % у 2022 році до 16 % у 2050.
У той же час у багатьох країнах світу через зміну сімейних моделей проживання зростає попит на довгостроковий догляд людей похилого віку. Таким чином, перед країнами з населенням, що швидко старіє, постають питання щодо адаптації державних програм до зростаючої частки людей похилого віку, зміни системи соціального та пенсійного забезпечення, створення загальної системи охорони здоров’я та довгострокового догляду.
