29 січня – День пам’яті Героїв Крут
29 січня в Україні відзначають 107-му річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність. Тоді сотні юнаків вступили у бій із переважаючим ворогом та віддали життя за рідну країну та свої переконання.
Ці трагічні події припадають на черговий етап розбудови Української держави. Тоді великі втрати на фронтах Першої Світової війни та продовольча криза призвели до соціального вибуху у російській імперії, який повалив монархію. В українських землях це сприйняли, як шанс позбутися московського впливу. Представники інтелігенції утворили громадський орган, який згодом очолив незалежну державу – Українську народну республіку (УНР). На чолі країни стали науковці і академіки з ідеалістичними поглядами на майбутнє, вони вірили у незворотність демократичних перетворень у російській імперії та беззаперечне право українців на незалежність від московитів. Тому замість зміцнення обороноздатності держави її лідери поринули у культурні питання, займалися грошовою реформою, визначали кордони розселення українців тощо. Регулярні війська, що опинилися у їхньому розпорядженні зрештою були розформовані, тому що нова влада вважала армію інструментом примусу та рештками імперського минулого. За її задумом, в Україні мали діяти лише добровольчі загони («народна міліція») замість дисциплінованих армійських корпусів. І ця помилка коштувала нам незалежності.
На відміну від УНР більшовики вірили у силу багнетів. Вони фанатично створювали власні воєнізовані загони та переманювали на свій бік військові частини колишньої імперії. Це дозволило їм захопити владу у росії та розпочати «повернення» України. В середині січня 1918 року на кордонах Харківщини та Чернігівщини зібралася багаточисельна армія більшовиків і вирушила на Київ. Її зустріли лише добровольчі військові загони – Січові стрільці, Вільне козацтво, полк ім. Костя Гордієнка та гайдамацький кіш. Але сили були нерівні. Більшовики чисельно переважали українських захисників, мали перевагу в артилерії та вдало використовували залізничне сполучення. Потягами вони діставалися невеличких містечок, захоплювали владу і рухалися далі у бік столиці.
Щоб зупинити їхнє просування 29 січня 1918 року на залізничну станцію Крути вийшли необстріляні курсанти та гімназисти – 400 чоловік 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 100 чоловік Студентського куреня, добровольців місцевого Вільного козацтва (разом понад 500 воїнів і 20 старшин), озброєні 16 кулеметами та однією гарматою встановленою на залізничну платформу. Всі різного походження: діти селян, робітників, священників; військові, студенти, гімназисти. Але об’єднані усвідомленням, що Україна потребує їхнього захисту.
Обороною Крут командував Аверкій Гончаренко уродженець Чернігівщини. З єдиної гармати по ворогу стріляв сотник Семен Лощенко родом з Луганщині. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію, але завдяки вигідній позиції і героїзму українців зазнали значних втрат. Українські бійці трималися до вечора, але під тиском ворога почали відступати, руйнуючи на своєму шляху залізничні колії. У темряві 27 юнаків заблукали і повернулися до станції, яку вже зайняли більшовики. Їх взяли в полон, катували, а потім стратили.
За різними оцінками, під Крутами загинуло від 70 до 100 українських оборонців. Російські втрати тільки вбитими налічують щонайменше 300 загарбників. Ціною своїх життів курсанти на чотири дні затримали просування більшовицьких військ на Київ.
У березні 1918 року, коли росіян витіснили з України, тіла загиблих під Крутами юнаків були перепоховані на Аскольдовій могилі в Києві.
Подвиг Героїв Крут завжди нагадуватиме нам про мужність і стійкість молодих українських воїнів, силу українського духу та ціну, яку сплачено за незалежність України. Вічна шана тим, хто мужністю та відданістю виборював нашу землю та наше майбутнє.
