Сімейні форми виховання та патронат над дитиною
Питання захисту прав дітей на сьогодні є одним із пріоритетних напрямків реалізації державної політики.
На превеликий жаль, є діти, які не мають змоги мешкати з рідними батьками, та ще значна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування виховується в інституційних закладах.
Особливо це дуже важливо саме зараз, в умовах воєнного стану в Україні. Саме для таких дітей необхідно розвивати альтернативні форми сімейного виховання. Реформа деінституціалізації спрямована на те, щоб кожна дитина виховувалась у благополучній родині, оповитими турботою, любов’ю та родинним теплом.
Види сімейних форм виховання:
Усиновлення – прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.
Опіка та піклування встановлюються над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років.
Прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла від 1 до 4 дітей на виховання та для спільного проживання.
Дитячий будинок сімейного типу – це сім’я, яка бере на виховання та для спільного проживання від 5 до 10 дітей.
До усіх цих форм сімейного виховання влаштовуються діти, які мають статус дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин.
Важливо розрізняти, що патронат, хоч і передбачає влаштування дитини у сім’ю, не є сімейною формою виховання. Це оплачувана соціальна послуга, яку надає патронатний вихователь – особа, яка за участю членів своєї сім’ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї. Під патронат влаштовують дітей, які потрапили у складні життєві обставини, незалежно від того, чи їм був призначений статус дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
Отже, бачимо, що відмінності є, і досить суттєві. Проте маємо пам’ятати – вони зумовлені прагненням якнайкраще забезпечити права та захистити інтереси дитини, що залишилась без батьківського піклування. Любов, турбота та підтримка, яку отримають ці діти завдяки вихованню у сім’ях, допоможуть їм підготуватись до самостійного дорослого життя та збудувати щасливе майбутнє.
Бажання взяти на виховання дитину, є ознакою нашої культури і виникає тільки у небайдужих до чужого горя, душевно щедрих і готових до самопожертви людей. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання та створює умови для їх розвитку, надаючи сім’ям, які приймають на виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, матеріальну та соціальну підтримку.
У складні для нашої країни часи забезпечення кожній дитині можливості зростати в сімейному середовищі – це не лише гуманітарне завдання, але й інвестиція у майбутнє держави.
