28 квітня 1947 року – початок операції «Вісла»
9 вересня 1944 року Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.
На виконання цієї угоди у 1944–1946 роках із Польщі до УРСР було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Використовували різні методи впливу на людей – від психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування тощо) до фізичної сили із залученням війська.
Після закінчення терміну угоди на теренах Східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на терени УРСР. Тому виник задум переселяти українців углиб Польщі на малозаселені західні та північні її землі, які до завершення Другої світової належали до Німеччини.
24 квітня 1947 року Президія Ради Міністрів Польщі прийняла ухвалу в справі акції «Вісла». О 4-й годині 28 квітня оперативна група приступила до виконання. Діяли за такою схемою: на світанку військові щільним кільцем оточували села і наказували мешканцям «зі списку» готуватися в дорогу. Акція нерідко супроводжувалася насиллям: проводили обшуки в хатах, господарських приміщеннях і дворах, а то й підпалювали українські домівки, руйнували старовинні церкви. Щоб спакувати майно, давалося 2 години (інколи 15–20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося «вхопити» тільки найнеобхідніше. Нерідко встановлювали обмеження щодо ваги багажу – до 25 кілограмів на особу. Після завантаження майна, колона людей під збройним наглядом вирушала до збірного пункту. Такі «марші» подекуди тривали понад 20 годин. На одному пункті збиралися люди із кількох місцевостей і очікували на перевезення до завантажувальної залізничної станції. Представників української інтелігенції та селянства, яких підозрювали у сприянні УПА, ув’язнювали у концтаборі в Явожні Краківського воєводства, створеного спеціально для «підозрілих» українців на території колишнього гітлерівського концтабору «Аушвіц – Біркенау».
На «нових» місцях переселенцям діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польська влада переслідувала навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій.
29 липня 1947 року ОГ «Вісла» припинила діяльність, передавши повноваження оперативній групі Краківської округи. Депортаційна акція тривала три місяці. Унаслідок цих подій польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розкидавши західною й північною Польщею 140 575 українців, а також поляків, які були у шлюбі з українцями. Було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно – 173. До кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.
Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там майно.
Комуністична влада намагалася виправдати проведення цієї акції, представляючи її виключно як антиповстанську операцію. Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА. Оскільки, по-перше, на той момент чисельність українського підпілля складала близько 2 тисяч осіб, що в 10 разів менше за кількість військових ОГ «Вісла», по-друге, війська оперативної групи прив’язувалися саме до населених пунктів, а не до повстанських відділів, головною мішенню операції було саме цивільне населення. У планах із підготовки операції вказувалося, що її метою є «остаточне вирішення української проблеми в Польщі».
3 серпня 1990 року Сенат Польщі засудив акцію «Вісла». 27 квітня 2007 року президент Польщі Лех Качиньський і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Вісла». Сьогодні загальноприйнятою є оцінка акції як злочину комуністичного режиму та злочину проти людяності.
